ПАМ’ЯТЬ ЗАЛИШИТЬСЯ НАЗАВЖДИ...

Півроку тому несподівано перестало битися серце унікальної жінки і великого життєлюба, людини сильної волі і духом, дивовижного педагога, знаного і незмінного депутата багатьох скликань Новогродівської міської ради – Тамари Семенівни Овечкіної (Івашко).

Воно (серце), відлетівши у вирій, було віддане Україні, новогродівцям, вчителям і школярам. Всі ми, без винятку, знали її мудрим керівником, яка щоденно дбала про освітній заклад, його добробут та духовне процвітання. Вона, наша, справжня Берегиня, мала мужність брати на себе відповідальність за прийняття важливих життєвих, професійних, навчально-виховних рішень і вміла обстоювати інтереси місцевої громади, в непростих економічних та політичних умовах. 

Її патріотизм, мудрість, виваженість, неупередженість і толерантність проявлялися у власній принциповості, поглядах, порядності та у постійній праці. Саме тому посада ДИРЕКТОРА ШКОЛИ, яку обіймала Тамара Семенівна протягом непростого 20-ліття, вартувала їй найголовнішого – здоров’я. Водночас вона була ЛЮДИНОЮ, у якої тисячі наших земляків-краян і вдячних учнів отримували допомогу чи просто пораду.

Зверніть увагу: вона заслуговувала на повагу навіть опонентів! За власні достоїнства вважала те, що не була підлою у житті, нікого не скривдила і не зрадила, не підставила і не підвела, але цього ж чекала і вимагала і від інших. Інакше жити просто не могла! Поза всяким сумнівом, її досвід, практицизм і приклади мудрих вчинків стануть у нагоді не одному поколінню справжніх(!) її послідовників. Шкода ось тільки, що таких, як вона, не густо...

Її шанували, поважали і цінували. Новогродівка втратила серце своєї ВЕЛИКОЇ землячки, але вічною про неї буде ПАМ’ЯТЬ! Вона була щасливою ЖІНКОЮ, МАТІР’Ю, БАБУСЕЮ. Як же вона любила своїх онуків Вітю, Тому (названу на її честь) і Ваню! Коли розповідала про них, її очі, обличчя світилися й тепліли, мов наливалися сонцем. І це був для неї особливий і суто особистий сенс життя, без якого вона себе не мислила! Була вдячна чоловіку Миколі, щасливою доньками Світланою і Олею, пишалася молодшою сестрою Ларисою, щоразу турбувалася за матінку Лідію Федорівну.

Вона любила життя. І не приховуємо, що мріяла прожити ще довго-довго. Розуміємо гіркоту втрати усіх, хто знав, любив і поважав Тамару Семенівну. Віримо, що милосердний Господь упокоїв її душу у Своїх Небесних Оселях, там, де спочивають лише ПРАВЕДНІ! Царство небесне! Світла і вічна ПАМ’ЯТЬ тобі, наша ТОМОЧКО!

Її не можна не пам’ятати! Вона залишилася й лишатиметься з нами НАЗАВЖДИ!

З любов’ю і пам’яттю

сестра Лариса та її чоловік Олександр