Они погибли, защищая наш Покровский район. Александр Беспалов - невероятная история жизни и смерти. Впрочем, он жив

Не зважаючи на те, що наша рубрика має назву "Они погибли...", наш сьогоднішній Герой залишився живим - дивом, яке іноді ще трапляється на цьому світі.

Сирота Олександр Беспалов ще до війни захотів стати десантником. Потім пройшов Іловайськ, Донецький аеропорт. Якось під час відпустки на лавці біля будинку побачив дівчину, в яку одразу закохався. Відтоді мріяв узяти її за дружину. Але він і уявити не міг, що з нею одружиться, будучи у вкрай важкому стані в реанімації…

«А ти не злетиш із такими довгими віями?» – такі були перші слова Саши до Анни, коли він вперше її побачив. Познайомилися, розговорилися. Деякий час не бачилися, а коли випадково зустрілися знову – обоє зрозуміли: це доля. Вона чекала його повернення з війни і будувала плани на майбутнє. Тим більше, що під серцем уже носила спільне дитя.

За свої 24 роки Саша пережив чимало горя. Його мама померла, коли він був ще геть маленьким. Серце батька перестало битися у 2018 році від раку.

У 18 років хлопець уклав контракт з ЗСУ, захотів стати десантником. Іловайський котел, Донецький аеропорт – все це довелося пройти молодому бійцю. За місяць до ротації, яку Сашко чекав з нетерпінням, бо хотів повернутися додому, одружитися з коханою, виховувати власне дитя, сталося дещо жахливе.

Важке поранення вмить внесло корективи у плани хлопця.

Коли його привезли в лікарню імені Мечнікова в Дніпро, лікарі не могли зрозуміти, як цей 24-річний молодик залишився живий. Куля пробила йому око, пройшла через мозок і зупинилися в потиличній частині черепа. Таке поранення медики називають смертельним.

Після поранення Сашко впав у кому. Хірурги спробували врятувати хлопця – трепанація черепа, надважка багатогодинна операція…

На 12 день пацієнт вийшов із коми. Увесь цей час поряд з ним була його наречена Аня, яка тоді була на п’ятому місяці вагітності. Побачивши кохану біля свого ліжка, Сашко дуже швидко пішов на поправку.

На 15 день його відключили від апарата штучного дихання. Щойно вийшовши із тривалої коми, він одразу попросив свою кохану стати його дружиною і зробити це вже негайно. Попросив письмово, бо говорити не міг. Кохана погодилася.

Щоправда, довелося пройти бюрократичні труднощі, співробітники РАЦСу не хотіли розписувати їх, вважаючи, що молодий не усвідомлює своїх дій. Але завдяки лікарям, волонтерам і пресі мрія закоханих таки збулася. Одружувалися просто в реанімації.

Тоді на запитання, чи згоден він взяти за дружину Анну, він тільки зміг кивнути головою, його ж кохана голосно сказала «Так!». Вона була одягнена як справжня наречена, а Сашко лежав на ліжку, з перебинтованою головою і пов’язці на оці.

– Це справжнє диво, – пригадує головлікар медзакладу Сергій Риженко. – Після того, як Саша вийшов з коми, він лише міг ворушити губами. Ми думали, що мова повернеться десь за кілька місяців. Але, щойно він одружився, одразу заговорив.

Замість убитого кулею ока Саші поставили протез. Потім була важка реабілітація. Кохана вчила його ходити заново, говорити, їсти. А він переживав, що потворний. «Для мене ти найкрасивіший», – повторювала йому безперестанку.

Як виявилося, освідчився Саша Ганні давно, ще коли був у АТО. Вислав поштою обручку і, коли вона її забрала, зателефонував і попросив вийти за нього заміж…

Увечері після нашого весілля в реанімації, Саша заговорив. Я мало не втратила дару мови. Бо ж томограф показував, що в нього працює лише половина мозку. Мене попереджували, що він може бути розумово відсталим, з порушенням мови, паралізованим. Але мене це не лякало. Я люблю цю людину, і якщо він і залишився б таким – це була б моя ноша. Але жити без нього не збиралася, – говорить Ганна.

Минув час, але почуття Беспалових ще більше палають. Тепер їх радує їхній синочок Олексій. Його вони народжували разом. Олександр ні на мить не залишив своєї Ганни під час пологів. Як і вона його – під час коми. А Сашко дотепер дякує усім українцям, які в різних церквах країни молилися за його одужання…

Они погибли, защищая наш Покровский район. Максим Краснокутский с Полтавщины - навечно 18

У його серці було дві любові – музика й Україна.

Він був дуже талановитим і світлим – такі, мабуть, народжуються один раз на десятки років.

Усе його дитинство було присвячене музиці й танцям.

Після школи вступив до Полтавського фахового коледжу мистецтв імені М. Лисенка, був одним із найкращих студентів.

“Він був дуже талановитий музикант і на нього покладали великі надії. Постійно слухав музику, я його жодного разу не бачив без навушників і саксофону. Він по 6 годин працював з інструментом, без врахування часу, коли грав у муніципальному оркестрі «Полтава». Максим там був наймолодшим артистом. Мав поступити до музичної консерваторії у Дніпрі”, – розповів його наставник Єлізар Пащенко.

Та розпочалася повномасштабна війна, й хлопчина відразу пішов до військкомату.

І коли родина намагалась відмовити його від такого кроку, Максим відповів :«А ви подумали про те, що буде з мамами і бабусями Полтави і Полтавщини, зокрема й з вами, якщо сюди прийде ворог?»

Другого дня його викликали з речами до військкомату. Молодого воїна відправили на навчання до Львова. Їхню казарму на полігоні знищили на початку березня.

Тож бійцям довелося жити в наметах у лісовому масиві. У травні їхнє опанування військового фаху тривало на Чернігівщині.

Влітку вже як старший навідник мінометної батареї механізованого батальйону опинився в самісінькому пеклі цієї війни – на Донбасі, де на той час було особливо гаряче.

П’ять днів про його долю рідні не мали жодної звістки. Тож усе ще сподівалися на те, що йдеться просто про складнощі зі зв’язком…

Та дива не сталось – 28 липня 2022 року “Студент”, наймолодший воїн у підрозділі, загинув у бою під Мар’їнкою від несумісного з життям осколкового поранення.

Пізніше побратими Максима, які перебували на передовій поруч із юнаком, уже з госпіталів телефонували його батькам і розповідали, що їм удалося вижити тільки тому, що Максим фактично прийняв той фатальний удар ворожої артилерії на себе…

Батьки втратили найдорожче, що було в їхній сім’ї.

Добропольский суд отправил мужчину за решетку на 5,5 лет за убийство двух собак

Чисто наша, Донбасская история, которая невозможна где-то в другом, культурном и цивилизованном обществе.

Дело было 27 марта этого года в поселке Новодонецкое.

44-х летний Сергей Долгий с товарищем долго не размышляли, как провести день, купили бухла и закуски и отправились в гости к знакомой почтенной семейной паре.

Быстро сформировали мужскую тройку, расположились красиво на кухне, а женщину отправили в залу смотреть телевизор.

В квартире ещё бегали принюхиваясь две дворняги, которых хозяева периодически подкармливали.

Собаки не злые, хотя голодные, в отличие от двуногих существ.

В какой-то момент, пользуясь ослабевшим со временем вниманием участников мероприятия, одна из собак принялась за колбасу и рыбу в тарелке Долгого прямо со стола.

Оставшись без закуски, Долгий оскалил зубы и кинулся на собаку.

Собака стала защищаться.

Тогда Долгий схватил зверя и, протащив через залу к открытому окну в спальне, выбросил его в окно.

То же самое проделал со второй собакой.

А на каком же этаже прожигали свои замечательные жизни эти жмурики, спросите вы?

Долгий на суде утверждал, что тогда, на пьянке, был уверен, что на первом.

Запамятовал, мол, сколько ступенек преодолел на пути к маячившему так близко счастью, и выпустил собачек в окно погулять и глотнуть свежего воздуха.

Но суд не поверил такой забывчивости, а алкоголь, как известно, в подобных случаях не смягчает, а напротив отягчает вину.

Да, и увы, квартира находилась на 5 этаже хрущевки и обе собаки разбились насмерть.

Прохожие вызвали полицию и той пришлось прервать дружеское застолье.

На этой неделе Добропольский райсуд, собрав до кучи и взвесив завязанный узелок, обнародовал свой вердикт: пять с половиной лет лишения свободы и 38 тысяч выплат за судебные издержки и экспертизы.

Хорошее решение!